У в'язницях США почали видавати VR-шоломи

Саманта Товар, відома як Роял, уперше за три тижні покинула свою камеру. Співробітники виправної установи відвели її в загальну зону жіночої виправної установи Центральної Каліфорнії і прикували її руки і ноги до металевого столу, на якому лежала гарнітура віртуальної реальності. Через два з половиною роки з п'ятирічного тюремного терміну Роял збиралася вперше побачити Таїланд.

Коли вона вперше одягла гарнітуру, у Роял відразу ж з'явився вид бухти з повітря. Незабаром після цього її погляд переключився на човен, який рухався досить швидко, а по обидва боки води розташовувалися будівлі. У човні був чоловік із рюкзаком, і здавалося, що вона сидить поруч із ним. Під медитативну музику і розповідь чотирихвилинна сцена перенесла Роял через велелюдний тайський ринок, через стародавні руїни, на тук-туку і до слонячої ванни зі своїм супутником із рюкзаком. 

До Таїланду Роял утримувалася в «обмеженому приміщенні» або одиночному ув'язненні. Там ув'язнені зазвичай мають змогу спілкуватися один з одним лише через вентиляційні отвори камери або через двір під час відпочинку. Зазвичай для цієї програми учасники одиночного ув'язнення сидять в окремих камерах розміром із телефонну будку, відомих як «терапевтичні модулі». В установі Роял вона та інші учасники були розділені пластиковими перегородками, і кожен учасник був прикутий до металевого сидіння, прикріпленого до столу.

«Віртуальна реальність пробуджує тригери, травми та емоції, а потім мистецтво трансформується», — Сабра Вільямс, засновниця Creative Acts.

У семиденній інтенсивній програмі VR учасники переживають сцени з повсякденного життя, а також деякі більш авантюрні, як-от подорож до Парижа або парапланеризм, протягом чотирьох годин щодня. Ведучі просять їх переробляти емоції, що виникають у цих сценах, за допомогою різних мистецьких вправ, що включають театральну тактику, поезію, живопис тощо.

Свобода всередині контрольованого середовища і від нього

Creative Acts прагне працювати проти загартованого середовища. Каліфорнійська організація покладається на мистецтво як на ресурс для зміни поведінки та практичної підготовки до повернення додому з в'язниці. З VR у чотирьох установах — Valley State prison (VSP), Kern Valley State prison, Corcoran State prison і Central California Women's Facility (CCWF) — організація отримує більше запитів з інших установ Каліфорнії. Однак, за словами Вільямса, плани з розширення за межі штату не можуть бути реалізовані через брак фінансування.

Вільямс уперше задумалася про впровадження віртуальної реальності у в'язниці п'ять років тому. Після заснування Creative Acts у 2018 році вона сказала, що «дуже втомилася чути, як люди повертаються додому після ув'язнення, провівши кілька десятиліть у в'язниці, і буквально приземлившись на іншій планеті». Вона відчувала, що її організації терміново необхідно візуально пробити бетонні бар'єри, що відокремлюють ув'язнених від зовнішнього світу. «Оскільки світ тут змінювався, ми це проґавили», — сказала Стар Ван Пул, координаторка програми Creative Acts, яка провела в ув'язненні 17 років.

Тому, коли Вільямс почула про програму VR, яку ведуть співробітники виправних установ в іншому штаті, вона почала міркувати про те, як її організація могла б безпечно і гуманно адаптувати цю роботу.

«Я шукала щось, що перенесло б зовнішній світ всередину. Я чула, що VR впливає на ваш мозок так, ніби ви вже пережили цей досвід», — сказала Вільямс. «Це здалося ідеальним інструментом».

Дихаючи крізь пригнічувальні емоції повсякденності

Creative Acts знадобився рік, щоб переконати Meta пожертвувати 20 гарнітур і дві машини для дезінфекції гарнітур Cleanbox для пілотної версії VR. Тим часом Creative Acts' Alumni Lab працювала з творцями контенту, включно з Unincarcerated Productions, щоб створити сцени, що відображають колективні страхи і цікавість, які виникають під час підготовки до повернення з в'язниці, наприклад, вихід з установи в день звільнення, проведення співбесіди під час прийому на роботу або похід на побачення.

Для Майора Бантона, директора з програмування Creative Acts, найбільшим страхом була оплата продуктів.

«Якщо я сиджу в черзі, проводжу кредитною карткою і не можу цього зробити, перше, що спадає мені на думку, це: «О Боже, хтось дізнається, що мене посадили«», — сказав він.

Вільямс каже, що програма не спрямована на терапію або діагностику будь-кого; вона спрямована на надання їм інструментів, що дають змогу відчувати й усвідомлювати свої власні емоції в іншому репресивному середовищі.

Подолання «великого болю» у віртуальній реальності

Розмірковуючи про свій досвід у VR шість місяців тому, Роял ділиться, що спочатку вона «бачила багато болю», коли група тільки починала. «Але до кінця я побачила посмішки на обличчях усіх цих жінок і здатність знову довіряти комусь», — сказала вона. Звільнившись з одиночного ув'язнення за два місяці після того, як вдягнула гарнітуру, Роял все ще проводить об'єднану дихальну роботу, якої вона навчилася в програмі, з людьми у в'язниці, якщо відчуває конфлікт.

Гарсія також продовжує медитувати, часто надягаючи навушники, щоб заглушити навколишнє, повільно рахуючи, уявляючи захід сонця. Матіас Магана, інший учасник програми у Valley State, розповідає, що тепер він вітається з людьми, з якими ніколи б не заговорив, якби не його група Creative Acts.

Закриття одиночного відділення після семінарів з віртуальної реальності

У відповідь на програми Creative Acts установи стали свідками колосальних змін.

«В'язниця токсична. До неї звикаєш: корупція, лукавство. Пекло нормалізоване», — сказав Ортега.

Але в'язниці, які випробували програму VR, повідомляють про 96%-ве зниження порушень з боку ув'язнених, які утримуються в одиночних камерах, згідно з Creative Acts. У державній в'язниці Коркоран у сільській місцевості центральної Каліфорнії кількість порушень з боку чоловіків, які утримуються в одиночних камерах, скоротилася з 735 до одного після однієї тижневої сесії. Один із наглядачів Коркорана пом'якшив так багато вироків до одиночного ув'язнення, що установа закрила одну з чотирьох будівель, відведених для цієї практики.

Організація пов'язує цей рівень трансформації з роллю, яку відіграє мистецтво, спонукаючи людей переспрямовувати свій гнів, ділитися і переробляти свої травми, а також уявляти, буквально за допомогою віртуальної реальності, світ поза межами грат, що їх обмежують.

Плюси та мінуси технологій у в'язницях

Впровадження нових технологій у в'язниці викликало як скептицизм, так і похвалу. Масове надання планшетів із текстовими повідомленнями, електронною поштою та книжками у в'язницях також відкрило шлях для ще одного хижацького каналу прибутку для компаній, збільшило можливості подальшого спостереження за ув'язненими та створило хибні обіцянки більшого зв'язку чи освіти. Багато хто стверджує, що технології — це всього лише тимчасове рішення, яке служить тільки для підтримки нелюдської карцерної системи. Інші кажуть, що робота з тими самими в'язницями, які продовжують ув'язнювати людей у в'язниці натовпами, не може принести користь тим, хто перебуває всередині. 

«Усе може бути використане для заподіяння шкоди, люди завжди будуть заробляти гроші на всьому, що потрапляє до в'язниць, тому вигоди для людей усередині, як на мене, переважують проблеми», — каже Вільямс, обговорюючи впровадження планшетів та інших технологій у в'язницях.

Для засновника Creative Acts ключ до управління VR полягає у використанні членів команди, які самі пережили тюремне ув'язнення, для вдумливого сприяння досвіду, а також у наданні травматичних художніх вправ у поєднанні з кожною сценою. Що стосується критики роботи з Каліфорнійським департаментом виправних установ і реабілітації, а не проти нього, Вільямс має постійний девіз: «Ви хочете бути правим або ви хочете внести зміни? Ви не можете внести глибокі культурні зміни, не включивши людей, які там працюють».