Чому держави бояться криптовалют? Просте пояснення регуляцій

Якщо запитати прихильника криптовалюти, з чим у нього насамперед асоціюється ця технологія, то, найімовірніше, він відповість «зі свободою» – можливістю незалежно управляти своїми фінансами зі 100% контролем. Але на рівні держав це слово викликає зовсім інші асоціації: неконтрольовані потоки коштів, ризики для фінансової стабільності, виклик усім Центральним банкам і податковим службам. 

Це відбувається тому, що крипта – не просто новий вид грошей. Це принципово інший спосіб обміну цінностями: без посередників і обмежень. Паралельний світ економіки, в який громадяни можуть входити і виходити, не питаючи дозволу.

Багато хто думає, що держави бояться крипти через злочинність і відмивання, що правда – але лише частина картини. Справжній страх глибший: крипта здатна загрожувати основам контролю, на яких будується влада. І в цій статті ми розберемо, звідки береться страх, як країни на нього реагують і що це означає для майбутнього.

Як з'явилися криптовалюти

Спільнота криптографів прагнула до реалізації концепції «цифрового золота» на децентралізованій основі довгі роки – ще в 90-х з'явилися ідеї та перші розробки, пов'язані з алгоритмом Proof-of-Work, смарт-контрактами і блокчейном – але запустити його вдалося лише на початку 2009 року в особі мережі Bitcoin і монети BTC. 

Перший блок першого блокчейна, запущений 3 січня, містив зашифроване повідомлення: «The Times 03/Jan/2009 Chancellor on brink of second bailout for banks». 

Це заголовок The Times, що відображає не лише дату запуску першої криптовалюти, а й сам по собі є маніфестом технології – нової системи, яка народжується з розчарування в старій – на тлі найбільшої економічної кризи XXI століття.

І якщо на початку крипта здавалася іграшкою, то з часом вона стала альтернативою:

• Bitcoin запропонував систему, в якій не потрібно довіряти нікому, в якій код і децентралізація замінюють бюрократію і банки. Уперше в історії з'явилася можливість володіти цифровими грошима безпосередньо – без участі будь-кого.
• Зі зростанням цін, технологічних можливостей і кількості користувачів крипта перетворилася на повноцінну інфраструктуру. З'явилися криптобіржі, DeFi (децентралізовані фінанси), стейблкоїни, токенізовані акції та предмети мистецтва – фактично, альтернативний спосіб руху капіталу.
• На відміну від звичайних стартапів, що завжди працюють у системі (отримують ліцензії, співпрацюють з банками, слідують правилам), криптовалюта створила свою архітектуру, де державні кордони та регуляції не працюють зовсім.

Для користувачів це відкрило шлях до світових фінансів – незалежно від географії та статусу. До інвестицій, торгівлі на сотнях ринків, а отже, прибутку: можливість, яку найпростіше реалізувати у спільноті професіоналів, такій як Incrypted+. 

Саме цей шлях зробив криптовалюту радикальною – і небезпечною в очах держав. 

Чому держави злякалися криптовалют

Суть влади держави багато в чому спирається на контроль – зокрема на контроль за національною валютою: її емісією, регулюванням ключової ставки та інфляції. 

Криптовалюта підриває цю опору, що не означає, що вона «погана», але для держав – незручна. А для деяких країн і зовсім неприйнятна. Розглянемо її «загрози»:

1. Втрата монополії на гроші. Сучасні держави контролюють випуск та обіг валюти через ЦБ, що дає змогу впливати на економіку через грошову політику і контролювати капітал усередині країни. Коли на ринок виходить незалежна валюта на кшталт BTC або USDT, Центральний банк втрачає монополію на основний засіб обміну і контроль над грошовою масою.
2. Вихід із поля зору. Класична система прозора для держави, тоді як криптовалюта обходить її механізми: навіть якщо в блокчейні все записано, прив'язати адресу до конкретної людини – нетривіальне завдання. А міксери, проксі-гаманці, децентралізовані біржі, анонімні монети ще більше ускладнюють контроль – роблять операції неконтрольованими.
3. Підрив податкової системи. Податки – основа функціонування держави, яка починає розмиватися, коли традиційні методи контролю не працюють: транзакції вислизають з-під обліку, і державам стає складніше адмініструвати оподаткування та боротися з ухиленням і відмиванням.
4. Обхід внутрішнього контролю або зовнішніх санкцій. У багатьох країнах є валютний контроль: наприклад, обмеження на вивезення капіталу, обов'язкова конвертація валютної виручки або ліміт на конкретні операції. Крипта ж дає можливість швидко переводити капітал за кордон, незалежно зберігати заощадження в умовах високої інфляції або політичної нестабільності.

У листопаді 2024 губернатор Індійського Резервного банку заявив, що криптовалюти «не мають внутрішньої вартості і становлять ризик для макроекономічної та фінансової стабільності». Він підкреслив, що для ринків, що розвиваються, перехід на криптовалюти може викликати «величезний ризик, який буде важко стримати».

У цьому контексті важливо розуміти, що криптовалюта – не добро, не зло, а інструмент, як ніж або Інтернет: усе залежить від того, у чиїх він руках і з якою метою. В одних випадках вона стає порятунком – наприклад, у Туреччині чи Венесуелі, де громадяни використовують Bitcoin і стейблкоїни, як захист від гіперінфляції. В інших – способом обійти санкції та міжнародний контроль, як це робить та ж Північна Корея. 

Саме ця подвійність і викликає у держав тривогу: крипта дає свободу, але руйнує бар'єр, що раніше був фундаментом світової фінансової архітектури.

Два шляхи держав: придушення та інтеграція

Вирішивши, що криптовалюти становлять загрозу звичному порядку, держави почали шукати відповіді. Хтось пішов шляхом заборон, а деякі шляхом інтеграції.

Шлях заборони

Деякі країни обрали прямолінійний шлях – повну або часткову заборону криптовалюти, яка найчастіше містить заборону на роботу криптобірж, блок сайтів і гаманців, кримінальну відповідальність за майнінг і обіг цифрових валют.

• Найяскравіший амбасадор цього шляху – Китай. З 2013 року він послідовно вводить обмеження на криптовалютний сектор. Сьогодні в країні заборонено торгівлю, купівлю та зберігання криптовалют, майнінг. Водночас країна активно впроваджує технологію блокчейна на держрівні та розробляє цифровий юань. 
• Також варто виділити Алжир (заборона на операції з 2018 року), Бангладеш (крипта = незаконна діяльність), а також Марокко і Непал – обіг криптовалют у цих країнах може призвести до кримінального переслідування та ув'язнення.

Серед країн із частковою забороною: Індія (не заборонена, але оподатковується в 30%), Єгипет (де-факто заборона з боку ЦБ), Індонезія (заборона на використання криптовалют як засобу платежу, але дозволена торгівля як ринковим активом).

Однак із часом стало зрозуміло, що шлях заборони малоефективний – він не усуває «проблему», а тільки веде людей і ринок у сіру зону, де контролю ще менше – через VPN, пірингові мережі, оффлайн-передачу ключів. Відключити мережі фізично також неможливо – вони незалежні не тільки від країн, але навіть від своїх творців. 

Шлях інтеграції

Інша стратегія – визнати, що крипта прийшла всерйоз і надовго, та інтегрувати її в правове поле, зробити її «контрольованою». Цим шляхом ми і йдемо сьогодні.

• Окремі країни ще наприкінці 2010-х почали інтеграцію криптовалют – як Швейцарія, Сінгапур, Сальвадор. Але гра по крупному почалася лише зараз. 
• З приходом нового президента і «прокриптовалютного» Конгресу, США змінили риторику і вступили на шлях криптоінтеграції. У липні 2025 року було схвалено відразу три закони – CLARITY Act (про правовий статус цифрових активів), Anti-CBDC Act і GENIUS Act (про регулювання стейблкоїнів).
• У Євросоюзі з 2024 запрацював регламент MiCA (Markets in Crypto-Assets). Він запровадив ліцензування бірж, правила захисту інвесторів, звітність емітентів.

Як підсумок: регулювання – ставка на кероване співіснування. Це ще одна спроба контролю, що може стримати найгостріші страхи держав і дати крипті шанс на «легалізацію» у вигляді компромісу, нехай і не у своїй первозданній формі. 

Зі зростанням DeFi, децентралізованих бірж, NFT, криптокарт, як Binance і Trustee Plus, DAO і Web3-сервісів виникла ціла екосистема, яка пропонує альтернативу банкам, платіжним системам, фондам і навіть корпоративним структурам. Це вже не просто гроші – це інфраструктура без держави. І можливо, саме тому держави бояться: не тому що це цифрові гроші, а тому що це цифрова незалежність. А її не прописати в законі, не скасувати указом і навіть не вимкнути.

Дедалі більше держав обирають не заборону, а шлях адаптації. Вони прагнуть узяти крипту під контроль, вбудувати у свої інститути, надати їй «законної» форми. Це не капітуляція, а тактичний хід: зберегти вплив, навіть якщо правила гри змінюються. На цьому тлі крипта втрачає юнацький анархізм і входить у зрілий, прагматичний період. Але суть її залишається колишньою – довіра без довірених осіб. 

І як би там не було, незважаючи на заборони, крипта вже змінила саму ідею контролю.